Зруйновані вулики та вкрадений мед: повернення на деокуповану Херсонщину

ОЛЬГА ГОНЧАР
журналістка "Експерт-КР"
АННА УСЕНКО
журналістка "Експерт-КР"
Торік ми викачали меду вдвічі більше, ніж зазвичай, і це при тому, що практично всі поля навколо були незасіяні, бо їх ще не розмінували, — розповідає бджолярка Світлана Шевченко з села Миролюбівка Херсонської області.

Команда «Експерт-КР» знову приїхала до цього села, щоб поспілкуватися з жінкою, яка не лише відновлює свій повністю зруйнований під час російської окупації будинок, а й активно розвиває власний бізнес — пасіку.

Світлана Шевченко почала займатися бджолярством за кілька років до початку повномасштабного вторгнення рф. Створював пасіку чоловік Світлани, але поступово вона перебрала всі обов’язки на себе.

Світлана Шевченко, мешканка Миролюбівки, бджолярка

Коли росіяни окупували Миролюбівку, сім’я прийняла рішення виїхати. Довелося поневірятися по різних населених пунктах: спершу пожили в Михайлівці Херсонської області, тоді переїхали під Нікополь, зрештою перебралися до Кривого Рогу.

Після деокупації Миролюбівки Світлана з родиною не змогли повернутися у власний будинок, бо він був практично повністю зруйнований російськими окупантами.

Будинки Миролюбівки, що зазнали руйнувань

Команда «Експерт-КР» зустрілася зі Світланою саме біля будинку, який родина нині відбудовує.

Господиня проводить нас двором, перепрошує, що всюди безлад. Утім, це досить-таки контрольований безлад. У самій хаті тривають ремонтні роботи: вже поштукатурені стіни, прокладені електродроти, вставлені нові вікна та двері.

Будинок зруйнований, і коштів для відбудови потрібно багато. Ми отримали гроші за програмою «єВідновлення», це був перший транш, і сподіваємося, що за ці кошти зможемо завершити всі чорнові роботи, — говорить Світлана.

Вона з родиною повернулася додому восени 2022 року, через тиждень після звільнення села від російських окупантів. Майже пів року, поки тривала окупація, жінка не бачила свій будинок. Журналістка «Експерт-КР» запитує про враження від побаченого тоді. Світлана не може стримати емоцій, та, втираючи сльози, каже: «Плакали».

Подвір'я Світлани

Роботи з відновлення будинку почалися з прибирання сміття. Світлана вказує на стіну однієї з кімнат:

Тут був прямий прильот, горів дах. У сусідній кімнаті частини даху взагалі не було. Довелося знімати весь дах і робити його заново, бо тут стояли одні стіни.

Місцева комісія з питань відшкодування збитків населенню зарахувала будинок до ІІІ категорії руйнування — тобто визнала його зруйнованим (до цієї категорії відносять об’єкти, що непридатні для використання за цільовим призначенням, повністю втратили свою економічну цінність, мають наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення). Відповідно, родина Світлани могла отримати сертифікат на купівлю іншого будинку чи квартири, але їм хотілося жити саме в цій хаті, тож прийняли рішення відновлювати її.

Відновлення помешкання Світлани
По-перше, тут наша душа. По-друге, тут жили ще бабуся та дідусь чоловіка, тому ця земля для нас дуже близька. Також ми тут створили й облаштували територію для пасіки. Я навіть не замислювалася над тим, щоб шукати інше місце, — розповідає Світлана.

Жінка каже, що сподівається закінчити відновлення будинку до літа 2025 року. Зізнається, що цього літа особливо не було часу на ремонт через волонтерство та зайнятість у розвитку пасіки.

Виходимо надвір та бачимо на землі дошки, цеглини та шматки шиферу. Світлана розповідає, що після прильотів фронтон будинку просто впав на землю.

Заходимо за хату і потрапляємо на чималу порослу травою територію. Поміж дерев залишилося декілька вуликів з-поміж близько ста, які сім’я мала раніше. Під час російської окупації деякі бджолосім’ї просто попропадали, бо за ними не було належного догляду, інші загинули через руйнування вуликів. Світлана розповідає:

Коли ми повернулися, тут залишилося чотири бджолосім’ї. Я була в шоці… Коли були прильоти, то від вибухової хвилі вулики розкидало у різні боки.

Жінка ділиться, що до їхнього від’їзду в сараї, який також тепер зруйновано, залишалися чотири бочки меду. Тепер там тільки дві. «Орки з’їли», — каже господиня.
А ще додає, що на вхідних дверях окупанти виламали замок. Сусід Світлани розповів, що до неї у двір заїхала машина, росіяни винесли з хати всю побутову техніку, завантажили та вивезли.
Та Світлана не втрачає оптимізму:

Зате ми вільні, — усміхається жінка.

Тільки восени вони з родиною повернулися у Миролюбівку, а вже навесні Світлана посадила на городі дерева: персик, черешню та грушу. Каже: поки відбудується хата, дерева вже підростуть.

Ми просимо Світлану показати пасіку, якою вона є зараз. Жінка погоджується нас туди відвезти своєю машиною. Дорогою розказує, що зараз волонтерить у Товаристві Червоного Хреста України за напрямком «Догляд вдома». Вона опікується людьми літнього віку, допомагає їм у побуті. Також Світлана шукає різні волонтерські організації та залучає їх до допомоги жителям та жителькам Миролюбівки.

У Миролюбівці все близько, ми швидко доїжджаємо до Світланиної пасіки. Тут рядами стоять вулики: ті, що гарно розмальовані — старі, інші — нові.

У цьому році я отримала грант на відновлення пасіки. Мені дали гроші на обладнання. Я дуже задоволена і вдячна за допомогу Mercy Corp. Якщо вулики я б ще змогла закупити, то обладнання, медогонка… Це дуже дорого коштує. Якщо хтось думає, що бджолярство — це просто відкрив вулик і дістав мед, то це не так. Це дуже фізично важка праця, — розповідає бджолярка.
Пасіка Світлани

Світлана показує окреме приміщення, де зберігається обладнання, яке закупили за грантові кошти: рамки, воскотопка, маленькі рамки для продажу сотового меду, спеціальний верстат для натягування рамок.
Каже, що все на пасіці робить сама:

Я нікого до вуликів не підпускаю, сама працюю. Я знаю все про кожен вулик, і нікому не дозволяю щось робити, — сміється жінка. — Ну, хіба що син трохи допомагає.
Обладнання для пасіки

Світлана зізнається, що дуже сподівається, що війна скоро закінчиться, і потім можна буде планувати розвиток промислового бджільництва. Та вже зараз вона активно навчається, відвідує багато тренінгів, пише різні грантові заявки.

Запевняє, що нині для тих, хто займається сільським господарством, особливо на прифронтових і деокупованих територіях, і особливо для жінок, є дуже багато можливостей. І дає пораду:

Хоча спершу може здаватися, що це складно, і нічого не вийде, — треба брати і робити, і успіх прийде.
Ольга Гончар, журналістка "Експерт-КР" і Світлана Шевченко, бджолярка

На прощання Світлана дарує нам баночку свого меду. На склі — наліпка з її брендом, а бурштинова субстанція всередині сяє на сонці і викликає апетит та оптимістичний настрій.

Нам усім потрібно працювати, донатити. Робити все, аби пришвидшити перемогу, — впевнено говорить Світлана Шевченко.