Будинок, знімати який ми вирушаємо, розташований у житломасиві компактного проживання ромів у Кривому Розі. Ця хата дерев’яна, і це — дивина для Кривого Рогу. Та такий будинок тут не один, лише на цій вулиці їх до десятка.
Частково асфальтованою вулицею бігають діти, тут вони всі — як одна родина. Нас радо зустрічає та запрошує пройти в дім Ляля Гавриленко — голова домогосподарства.
У деревʼяному будинку без паркану, з дошками замість вікон мешкають 13 людей: Ляля Гавриленко, її діти та родичі — внутрішньо переміщені особи з Херсону... Помешкання було пошкоджене вибуховою хвилею від прильоту російської ракети поблизу району, де проживає родина ромів.
Ми вночі спали. Раптом почули дуже сильний вибух, від якого у нас повилітали вікна. Було страшно, ми кричали всі «караул». Одразу з дітьми почали бігти з дому. Я плакала, думала, як мені все відремонтувати, де взяти гроші? — говорить Ляля Гавриленко.
Людей багато, а місця в хаті мало, то сплять просто на підлозі. Так було і тієї ночі, коли родина прокинулася від вибухів поблизу.
Я спав ось тут, — показує на підлогу просто посеред кімнати один із синів Лялі. — І коли стався вибух, то повилітали всі вікна тут. І на мене скло полетіло, то я різко вкрився ковдрою… Так, я плакав.
У будинку, де сьогодні проводять ремонт вікон та дверей, проживають і діти з інвалідністю, зі складними діагнозами. Також родина прийняла до себе внутрішньо переміщених осіб.
Ми не можемо отримати допомогу, нам кажуть: їдьте в Херсон, ви ж там зареєстровані, — розповідає Наталя Джапарова, двоюрідна сестра господині дому. — Але я боюся туди їхати, там постійно обстрілюють. Та й матір я тут не кину… Наталя киває на Соню Джапарову, яка сидить поруч. Вона спирається на ціпок, за допомогою якого пересувається,
— просто ходити їй важко.
Вони дійсно потребували заміни вікон, тому що взимку, у холод і мороз, буде неможливо тут жити, — говорить Ольга Ковальчук, голова криворізького осередку громадської організації «Голос Ромні».
Ольгу добре знають і дуже шанують ромські родини, які тут живуть. Адже саме вона відразу після того прильоту, яким у хаті вибило вікна і двері, приїхала сюди, щоб підтримати сім’ю. Ольга допомагала родині писати звернення на отримання допомоги, бо люди тут неписьменні.
Бачимо, що кухня для цієї родини — це розпалена ватра на землі посеред двору та невеличкий столик під імпровізованою стелею. Під хатою стоїть старий диван, де можуть перепочити і старші, і молодші.
Ляля Гавриленко говорить, що прийняла родичів з Херсону, бо не може не прийняти:
Куди вони підуть, як я їх не поселю? У мене душа болить за них… Хоч би як було складно, однак поселила біля себе. Хай живуть, поки війна не закінчиться.
Після початку повномасштабної війни до Кривого Рогу переїхали багато представників і представниць ромської громади з Харківської, Херсонської, Запорізької та інших областей.
Зараз роми дуже вразливі. Вони і до повномасштабної війни часто були вразливі, бо соціально незахищені, а зараз втратили все. Частина людей залишилася без будинків, родичів, дітей через російську військову агресію. Багатьох після переїзду сюди, до Кривого Рогу, прийняли навіть не родичі, а просто жителі та жительки міста, — говорить Софія Білобаба, членкиня громадської організації «Голос Ромні».
У рамках проекту «Підтримка ромських громад на півночі та сході України» в Кривому Розі було встановлено вікна та двері для 17-ти ромських домогосподарств.
Нещодавно організація «Голос Ромні» проводила дослідження базових потреб ромської громади під час війни в Україні. Виявилося, що у ромів не закриті на цей час навіть базові потреби — бракує їжі, питної води, одягу… Також, за словами Ольги Ковальчук, 40% ромів від початку повномасштабного російського вторгнення втратили роботу, що обмежило їм доступ до задоволення основних потреб.
Ми намагаємось шукати нові можливості для реалізації подібних проєктів, адже запитів дедалі більше. Війна не припиняється, люди звертаються частіше, — говорить Ольга Ковальчук.
