Зверніть увагу на кількість пакетиків, які застрягли у траві, на кущах та деревах. Біля підніжжя рукотворної «гори» розташований полігон твердих побутових відходів, і зокрема пакетики, які вивозять на цей полігон, ті, що ми вдома викидаємо у смітник, — вони тут усюди, — говорить Ольга Гончар, журналістка «Експерт-КР».
Краєвиди неабиякі: барвиста осіння природа, низьке темно-синє небо та яскраві різнокольорові плями навкруги — ті самі пакетики. Ольга каже, що це — специфічна криворізька краса. Є такий фільм «Краса по-американськи», один із найяскравіших образів там — це пакетик, який літає. А у нас ось «краса по-криворізьки»: порвані пакетики, які зачепилися за дерева на відвалах біля полігону твердих побутових відходів.
Відвідувачі та відвідувачки пішохідної екскурсії «Розрив шаблону — полігон твердих побутових відходів Кривого Рогу», яку 2 листопада 2024 року провела Ірина Остапчук, пройшли мальовничими стежками криворізького відвалу. Стоячи на височині, бачили неймовірну красу навколо: старий залізорудний кар’єр, місто як на долоні та гайок, що палахкотить осінніми барвами.
Біля підніжжя відвалу — полігон твердих побутових відходів. Видно, як внизу стежками між горами сміття їздять спецмашини. Із відвалу вантажівки, трактори і навантажувачі здаються іграшковими на величезній території смітника.
Гідеса Ірина Остапчук розповідає, що це один із двох наявних у Кривому Розі полігонів твердих побутових відходів, які мають узаконений статус та контролюються і перевіряються відповідними органами місцевого самоврядування. На цьому полігоні було запроваджено досить специфічну екологічну екскурсію. Ідея з’явилася в 2015-2016 роках під час проведення традиційної геоекологічної навчальної практики для студентів і студенток — майбутніх вчителів і вчительок географії. Тоді «батькам» ідеї здалось, що це може бути пізнавально і корисно, подекуди мальовничо і для широкого загалу.
Я живу в Кривому Розі все життя, мені подобається пізнавати щось нове. Дуже люблю ходити на екскурсії. Хоч триває війна, та туристичні гіди працюють. Це дуже гарна екскурсія, яку також потрібно проводити і для школярів, та й для дорослих. Ми з татом сортуємо сміття: окремо макулатуру, окремо пластикові кришечки, пляшки. Органічні відходи вивозимо на дачу в компостну яму. Я вважаю, що в місті необхідно побудувати сміттєпереробний завод, — каже відвідувачка екскурсії Надія Коржель.
Для всього людства глобальними проблемами є не тільки зміни клімату та військові події, але й величезні обсяги утворення та накопичення сміття, із яким ми не знаємо, що робити.
Ірина Остапчук розповідає, що цей смітник має конкретні межі, які позначені у відповідних документах. Окрім цього, важливою є вертикальна і горизонтальна щільність, бо якщо сміття просто хаотично складується і саме своєю вагою «просідає», це дуже тривалий процес. Можна побачити, що шар сміття досить значний. Тому бульдозери працюють, аби не просто вирівняти, а й ущільнити шар сміття своєю вагою. Тут використовують глину та інші гірські породи із самого відвалу для перешарування, аби попередити проникнення кисню до сміття, відповідно зменшуючи ризик спалаху та горіння сміття.
Станом на 2018 рік довжина полігону була майже 1 кілометр, ширина — 700 метрів, шар видимого сміття — 5 метрів. Об’єм накопичених відходів наземної частини — 225 квадратних метрів. Але ці цифри не включають те сміття, яке знаходиться під землею, оскільки сам смітник виник на місці стихійного сміттєзвалища у зоні провальних лійок.
Цей полігон побутових відходів розташований правильно: приблизно у 1,25 км від житлової забудови (згідно зі стандартами, має бути не менше 1 км).
Але наскільки прорахована роза вітрів, враховано відстань розвіювання цих пакетиків — невідомо, — каже Ірина.
За словами Ірини, сьогодні в Україні працює тільки один сміттєпереробний завод, який знаходиться у Києві. Нещодавно проєкт побудови такого заводу з’явився у Львові.
Приблизно 80-90% того, що тут накопичено, підлягає вторинній переробці та утилізації. Ми навіть візуально бачимо кількість поліетилену, який може бути перероблений, — говорить гідеса.
Також на полігоні видно гігантську купу одягу. Ірина каже, що раніше такого не бачила. Увесь цей одяг також підлягає вторинній переробці.
Гідеса зазначила, що люди, які купують одяг у секонд-хенді, роблять добру екологічну справу. Відомі бренди навіть приймають вживаний одяг від клієнтів, викроюють частини, які не дуже зносилися, і з них шиють новий одяг. У Кривому Розі, наприклад, вживану білизну можна здати в одній із крамниць, натомість отримати знижку на купівлю нової білизни.
Будь-який смітник у майбутньому можна рекультивувати: утрамбувати, засипати шаром міцної гірської породи і використовувати територію для різних потреб.
Ірина Остапчук розказала про американського еколога Баррі Коммонера, який сформулював чотири екологічні закони. Перший: усе пов’язано з усім. У природі всі речовини взаємопов’язані певними кругообігами (пригадайте кругообіг води, біологічний — «хто кого їсть», геологічний тощо).
Яскравою ілюстрацією дії цього закону став проєкт «Біосфера-2». Цей експеримент провели у 1980-х роках в Арізоні (США). Науковці вирішили дослідити, яким чином людство може впливати на біосферу, тому створили герметично закритий світ «Біосфера-2». У цій абсолютно ізольованій екологічній системі було декілька видів природних ландшафтів. Кожна сфера була відділена від інших і мала свій особливий клімат. При цьому біосфера була повністю ізольована від підземних вод та впливу атмосферного повітря.
Випаровування води з «моря» здійснювалося за допомогою вентиляторів. Пара, що утворювалася, надходила в штучно створені джунглі, де підтримувалася певна вологість. Так імітувалися хмари і туман. Спеціально створені захисні екрани, які керувалися комп’ютерами, дозволяли мати в кожному відсіку необхідні температурні і світлові умови. Також там були комахи, тварини та рослини. А ще туди заселили «еконавтів» — ці люди мали прожити «у системі» два роки.
Експеримент виявився провальним. Уже через півтора місяці в атмосфері скляного будинку, де жили еконавти, почали накопичуватися надлишки вуглекислоти. Зміст цього газу перевищив заплановану кількість. Щоб знизити його до норми, довелося застосувати механічні засоби. Так, концепція «чисто природної екосистеми» невдовзі після початку експеримента була порушена.
Еконавти почали відчувати недоїдання — розплодилися шкідники і стали з'їдати частину врожаю. Також свині перестали розмножуватися і набирати вагу, тож довелося забити їх на м'ясо. Це наукове дослідження показало, що людина не може створити штучну екосистему для нормального повноцінного життя, яку вона повністю зможе контролювати.
Другий закон Баррі Коммонера — усе має кудись діватися. У нормальному біологічному середовищі рештки життєдіяльності одних живих організмів стають харчовими продуктами для інших живих організмів. І людина ще не змогла створити такої штучної безвідходної системи.
Нині виробляється дедалі більше штучних речовин, але для них не знаходять способів розкладання. Наприклад, поліетилен: ми створюємо його з хімічних елементів які містяться в природі, але отриманий продукт вже не розкладається наявними в природі ферментами до хімічних елементів, які б могли бути засвоєні біосферою. Виходить, що ми вилучаємо ці хімічні елементи з процесів кругообігу і не повертаємо їх назад, порушуючи цей тонкий баланс. Тож тут постає питання на майбутнє: яким чином біосфера буде виживати без цих хімічних елементів, які мали потрапити до неї через мільйони років? Ми бачимо, як усе пов'язано, на прикладі сміттєзвалища.
Гідеса зазначає, що ще приблизно 100 років тому до смітника в основному потрапляли біорозкладні речовини, а, наприклад, скло (яке розкладається в природі понад 1000 років) не продукували в таких кількостях, як зараз. Пригадайте, як ми чи наші батьки прали і висушували перші багаторазові поліетиленові пакети. Зараз навіть у цигарках фільтр виготовлений зі штучної целюлози. І якщо раніше вона була природного походження і швидко розкладалася, то зараз — ні.
Великою проблемою є одноразові вироби: вологі серветки, пластиковий посуд, засоби гігієни. Усе це є шкідливим для довкілля, бо для створення цієї продукції ми вилучаємо з природи певні хімічні елементи, а назад їх не повертаємо у тому самому вигляді, не робимо харчовим продуктом для біологічних істот, навіть бактерій. Водночас цикл використання такої продукції дуже короткий, а отже, і обсяги великі.
Третій закон — ніщо не дається задарма. Ми маємо усвідомлювати, що залишимо наступним поколінням лише сміття.
Що ми можемо зробити, навіть враховуючи те, що у нашому місті немає сміттєпереробного заводу? У нас є приватне підприємство «Чисте місто», яке легко знайти в соціальних мережах. Це підприємство наразі активно працює зі школярами, проводять зустрічі та екскурсії. На сайті підприємства можна знайти перелік продукції, яку воно приймає на переробку. Але важливо спочатку змінити своє ставлення до ситуації. Ви почнете вдома сортувати сміття: картонне пакування — окремо, пластикове — окремо, пляшки — окремо. А коли ще починаєш вивчати, чи підлягає певне пакування переробці, то у магазині ще більш вибірково ставишся до того, у якій тарі купувати товари, — каже Ірина Остапчук.
Нам іноді здається, що певне сміття підлягає переробці. Але так буває не завжди. Наприклад, ПЕТ-пляшки переробляються не всі, не підлягає переробці тара білого і чорного кольору. Тож єдиний вихід — використовувати білу чи чорну пляшку якомога довше або зовсім не купувати продукцію у подібній тарі. Може здаватися, що крафтові пакети також мають підлягати переробці, але насправді ні — їх також слід використовувати якнайдовше.
Макулатуру також варто сортувати. Є різні види поліграфії, тому картон і звичайний папір треба збирати окремо. А туалетний папір взагалі не підлягає переробці.
Усе, що йде на переробку, має бути ретельно вимитим, кришки скручені, пластикові пляшки — пожмакані. До речі, алюмінієві пляшки є найбільш екологічними, бо вони 100% переробляються, і з них потім роблять такі самі алюмінієві бляшанки.
Щодо сортування, то у нас на смітниках немає окремих контейнерів, але ви можете відсортувати це вдома та віднести на пункт прийому, — каже гідеса.
І останній, четвертий закон — природа знає краще. Біосфера Землі набагато довше формувалася та існує, ніж відбувався розвиток людства. Хоча зараз для нас глобальною проблемою є війна в Україні, проте проблема сміття лежить у сфері відповідальності кожної людини. Необдумані втручання людей у біосферу можуть порушити перебіг природних процесів. І хоч закони Баррі Коммонера є досить філософськими, каже Ірина Остапчук, проте вони реально працюють.
За словами гідеси, саме цей «смітниковий» маршрут, на жаль, не користується особливим попитом. Хоча непоодинокі випадки замовлення цієї екскурсії для тих, хто здобуває освіту в коледжах та університетах міста.
Але я вважаю, що це нагальна потреба — показати кожному та кожній у Кривому Розі, куди дівається сміття з будинків. Мені говорили, що після екскурсій люди почали більш відповідально ставитися до утворення та накопичення відходів у побуті, — розказує Ірина.
Серед десятка людей, які відвідали екскурсію цього разу, був колишній військовий, автор кількох книжок Володимир Дернін. Він зізнався, що на його сприйняття екскурсії наклався відбиток його служби в зоні бойових дій.
На всю красу, яку ми бачили сьогодні під час екскурсії, я дивився з іншого боку. Вона не стріляє, і вже добре. Ти не очікуєш ніякої біди, можеш розслабитися, спостерігати і насолоджуватися життям. Я навіть думав, чи можу дозволити собі йти і милуватися усім цим, знаючи, що в цей час відбувається на фронті у хлопців. Але, думаю, вони мене пробачать за те, що ми можемо таке собі дозволити завдяки їм. Інакше заради чого вони ризикують своїм життям та здоров’ям, надаючи нам можливість, у прямому сенсі, жити. Я вдячний усім тим, хто дає нам можливість ходити по своїй землі і радіти від життя, — каже чоловік.
Назад ми вертаємося тією самою «червоною доріжкою», яка в Кривому Розі має зовсім не урочисте значення. Це один із наслідків людської діяльності, як і «пакетикове» поле. Нам під силу зменшити це поле, сортуючи сміття вдома і обираючи екологічно дружнє пакування для продуктів.
