НОВОТОШКІВСЬКЕ | УРОКИ ВІЙНИ І ВІДБУДОВИ

08.03.2017
209

В’їжджаємо до Новотошківського - селища міського типу, яке у 1950-х “виросло” серед голого степу біля шахти. Чотири вулиці, 5-поверхівки і 2-поверхівки, з десяток хатин приватного сектору. У 2001 році селище нараховувало майже 2.5 тисячі мешканців, на початок 2015-го тут не набиралося й тисячі людей. Під час активних бойових дій багато хто повиїжджав, але, за словами місцевих, люди потроху повертаються. Наслідки тодішніх обстрілів навколо нас: деякі будинки напівзруйновані, інші зяють темними вікнами, за якими явно ніхто не живе. Але і вітер там не гуляє: вікна засклені, деякі нові, металопластикові, дахи перекриті наново, у кожному будинку таки мешкає кілька родин, і сусіди як можуть дбають про чистоту, хоча й змушені опалювати квартири у “хрущовках” саморобними грубками.Сергій Шакун, керівник військово-цивільної адміністрації сіл Новотошківське та Жолобок Попаснянського району Луганської області.- Через керівництво, гниле, корумповане, страждають усі прості люди. І воно, те керівництво, не покаране до сьогодні. Не треба їх саджати у в’язницю - їм лопати до рук, траншеї копати, окопи, підрізати, прибирати; роботи - во! Замість цього ми з ними так, у демократію граємося... Приїжджаю на шахту до директора, питаю: “Чого шахта не працює?”. Він каже: “А у мене вибухівки нема”. Я йому: “Мама мія! У Львовському басейні є, на Мельникова є, всюди є, а в тебе нема, чого ти сидиш?” А він там свою секретарку за дупу мацає, так воно ж так легше. Три-чотири вагони наколупали вручну, продали - “бабки” є. Губи позакопилювали, видимість роботи створили - оце тобі й усе., - розповідає Сергій Шакун, керівник військово-цивільної адміністрації сіл Новотошківське та Жолобок Попаснянського району Луганської області.- Якби я там залишилася, я була б сєпаром, по ходу так виходить... Он там (показує в бік розмежувальної зони) - село Голубівка. Там у мене на кладовищі мама, тато, брат, бабуся, дідусь... Я фактично тут одна, а там у мене - дві сестри і дядько з тіткою. Я не скажу, що вони сєпари, вони такі самі, як і я, ми всі мешканці України. Хто винен, що воно так у нас розділилося: вони на тому боці, ми на цьому? Я вже три роки не можу потрапити на кладовище... - говорить працівниця військово-цивільної адміністрації селища Ася.- У нашому селі не влада, а бандюки з бандюків, самозванці, яких ніхто ніколи нікуди не обирав. От призначили Шакуна нашого - він вирішує за всіх і за все. Так не має бути! Ми живемо в правовій державі, чи в якій? Чи ми в Кучугурівці якійсь живемо?! Якщо якісь збори, все вирішується одноголосно, протиріч ніяких не може бути. Ми що тут, бабуїни?! Я почала говорити, так у мене з рук виривають мікрофон. Ми що, у Верховній Раді?!  - обурюється місцева мешканка.- У підвалі було досить моторошно: сиро, темно, не видно нічого, здається, що ти в якомусь бункері, ну, це ж і є бункер... Сидимо, темно, все в пилюці... Не дуже гарна штука. Я тоді був у 4 класі, до ДПА готувався... Ми робили уроки при свічках, мама готувала їсти при свічках... Перший вистріл був 30 жовтня, тоді поцілило в мій будинок. Найголосніше стріляли 1, 2 і 9 лютого, - згадує 6-класник Олексій Кулініч.- Діти наші дуже люблять школу, ми всю увагу їм приділяємо, десь бахкає, снаряди вибухають - ми не чуємо, музика звучить, діти танцюють... Ми залюбки проводимо з ними час, - говорить директорка Новотошківського навчально-виховного комплексу Олена Згурська. - Учителів дуже бракує. Ми їздили до Лисичанського педколеджу, умовляли, розповідали. Слава Богу, у нас усі вихователі дитсадка всі їздять із педколеджу, студентки 4-го курсу, одна вже закінчила і вступила до університету, вона зараз виконує обов’язки методиста нашого навчально-виховного комплексу. Нам дуже потрібні вчителі - вчитель фізики, англійської, музики... Пороз’їжджалися під час бойових дій, це просто біда. У нас є багато квартир, якими можемо забезпечити, допоможемо з ремонтом - гуртом і батька легше бити. Ми все робимо гуртом, хай приїжджають, не бояться. Ми тут, діти вчаться, усе минуще в цьому світі.На завершення розмови директор просить нас записати й опублікувати номер картки для пожертв на відновлення школи: 29244825509100.Матеріал створено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.

Поділитися з друзями

Дивитися ще

  • Юрій Ярошенко: Арселор | Мітинги | Парапсихологія
  • DOKРЕАЛІТІ | Горизонт 527, або Як журналісти в шахту спускалися
  • ЕКОЛОГІЧНЕ ЛИХО ЛУГАНЩИНИ | ЧИ ВИННА ВІЙНА
  • 4.5.0 | Глава друга | БАНЗАЙ
  • Дім, де не брешуть